Усім привіт з українського Харкова від Анатолія Лазаренка. У цьому уривку Соуел не торкнувся важливого нюансу: еволюція і прогрес взагалі рухаються саме відмінностями і пререпадами (градієнтами по-науковому), примусове ж зрівняння стирає їхні орієнтири і веде до застою та розкладання. Подробиці можна побачити в першому ролику мого каналу www.youtube.com/@anatolii.lazarenko , посилання в описі.
За зрівняння борються ті, хто сподівається взяти участь у процесі розподілу або ті, хто не вірить, що зможе заробити більше середнього. І розмитість “теплих” слів і понять допомагає першим обманювати других.
Послухаймо Соуела. 1-20
Філософ сімнадцятого століття Томас Гоббс сказав, що слова – це прилавок мудрих людей, але гроші для дурнів. Сьогодні це так само болісно вірно, як і чотири століття тому. Використання слів як засобу передачі власно сенсу дуже відрізняється від сприйняття слів буквально настільки, що вже слова використовують вас і заплутують. Візьмемо просту фразу «контроль оренди». Якщо ви сприймете ці слова буквально — ніби це гроші в банку, — виходить повне спотворення реальності. Нью-Йорк — місто з найстарішим і найсуворішим у країні законом про контроль орендної плати. На другому місці Сан-Франциско. Але якщо ви подивитеся на міста з найвищою середньою орендною платою, Нью-Йорк є першим, а Сан-Франциско – другим. Очевидно, закони про «контроль оренди» не контролюють оренду.
Якщо ви перевірите факти, замість того, щоб покладатися на слова, ви виявите, що закони про «контроль над зброєю» не контролюють зброю, «стимулюючі» витрати уряду не стимулюють економіку, і що політика «співчуття» призводить до жорстоких результатів,як от знищення чорних родин. Чи знаєте ви, скільки мільйонів людей загинуло у війні, «щоб зробити світ безпечним для демократії» — війні, яка призвела до заміни автократичних династій на тоталітарні диктатури, які вбили набагато більше власного народу, ніж династії? Теплі, нечіткі слова та фрази мають величезну перевагу в політиці.
Ніхто не мав такого тривалого політичного успіху, як «соціальна справедливість». Ідею неможливо спростувати, оскільки вона не має конкретного значення. Боротися з нею було б як намагатися пробити туман. Не дивно, що «соціальна справедливість» користується таким політичним успіхом більше століття — і він зростає. Хоча цей термін не має чіткого значення, він має емоційно сильні конотації. Є сильне відчуття, що це просто неправильно, що це несправедливо, що одні люди живуть набагато краще, ніж інші. Вирівнювання, навіть якщо цей термін використовується в поліграфії та столярній справі, означає узгодження одного з іншим. Але де рівень, до якого, на нашу думку, мають бути приведені доходи чи інші виплати?
Людина, яка провела роки в школі, вередуючи, знущаючись чи сварячись — розтринькуючи десятки тисяч доларів, які платники податків витратили на її освіту — має прийти до того, що її дохід зрівняється з доходом особи, яка витратила ті самі роки навчання, щоб отримати знання та навички, що згодом стануть цінними для неї самої та суспільства в цілому? Деякі прихильники «соціальної справедливості» стверджують, що принципово несправедливим є те, що одна людина народжується в обставинах, які роблять життєві шанси цієї людини кардинально відмінними від шансів інших — не з вини одних і не через заслуги інших.
Можливо, людина, яка змарнувала освітні можливості та розвинула саморуйнівну поведінку, стала б іншою, якби народилася в іншому домі чи іншій громаді. Це, звісно, було б справедливіше. Але зараз ми більше не говоримо про «соціальну» справедливість, якщо ми не віримо, що суспільство винне в тому, що різні сім’ї та громади мають різні цінності та пріоритети, і що суспільство може «вирішити» цю «проблему». Ні бідність, ні погана освіта не можуть пояснити такі відмінності.
Є люди, яких виховували бідні та малоосвічені батьки, що змушували своїх дітей здобувати освіту, якої самі батьки ніколи не мали. Без цього багато людей і груп не були б там, де вони є сьогодні. Усілякі випадкові зустрічі — з конкретними людьми, інформацією чи обставинами — означили поворотні моменти в житті багатьох людей — чи то до досягнення, чи до краху. Жодна з цих речей не є або не може бути рівною для всіх. Якщо це несправедливість, то це не «соціальна» несправедливість, тому що це поза владою суспільства. Ви можете говорити або діяти так, ніби суспільство і всезнаюче, і всемогутнє. Але робити це означало б дозволити словам стати тим, що Томас Гоббс назвав «грошима дурнів».
Дякую за перегляд, дивіться також мій 3Д канал youtube.com/@ixyt, до зустрічі в ефірі!