Текстовая версия видео https://youtu.be/TCXKozc0k78
Дайджест глави «Історичне коріння царської зовнішньої політики»
з статті Карла Маркса “Викриття дипломатичної історії XVIII століття” ( Chapter 3. Історія Марксі https://www.marxists.org/archive/marx/works/1857/russia/#1)
Слухайте уважно та без емоцій. Якщо ви досі вірите в гарну казку про «велику норманську Русь» як справжню колиску сучасної Росії — час прокинутися. Факти, як завжди, абсолютно не піклуються про ваші національні почуття, історичні міфи і красиві легенди.
Карл Маркс у цьому розділі б’є прямо в корінь проблеми. Він ставить просте, незручне питання: звідки взагалі взялася ця величезна сила, що лякає всю Європу, — царська Росія? Чому її вплив то сприймають як невідворотний рок, то люто заперечують, ніби йдеться про якусь примару, а не про реальну державу?
І відповідає дуже жорстко і без будь-яких сантиментів: сучасна Росія — це не пряме продовження Русі Рюриковичів. Це метаморфоза Московії. А справжня колиска Московії — не «груба слава» норманської доби, а кривава трясовина монгольського рабства.
Давайте розберемо це по поличках, без романтичного лушпиння.
“Варяги”
Спочатку – що було до монголів. Імперія перших Рюриковичів — це класична норманська історія, така сама, як і всюди в Європі. Варяги прийшли так само, як в інших місцях: васалітет без справжніх феодів, постійна притока жадібних до слави і здобичі авантюристів, необхідність нових і нових завоювань, щоб утримувати цю голодну банду.
Олег вішає свій щит на ворота Царгорода та диктує принизливий договір. Ігор робить Візантію данником. Святослав відкрито хвалиться: греки дають йому золото, дорогі тканини, рис, фрукти та вино; Угорщина – худобу та коней; з Росії він бере мед, віск, хутра та людей.
Володимир завойовує Крим та Лівонію, вимагає дочку у грецького імператора, як пізніше Наполеон у німецького, і поєднує військову владу північного завойовника з теократичним деспотизмом візантійських порфірородних. Він стає одночасно паном своїх підданих на землі та їхнім покровителем на небі.
Звучить потужно та епічно? Безперечно. Але це політика німецьких варварів, які затопляли Європу. Це просто одна з глав історії норманських завоювань, а не якась унікальна «вічна російська стратегія» або «збирання земель від віку».
Швидке розширення відбувалося не завдяки глибоко продуманим схемам, а через саму природу норманської організації: постійний приплив нових варягів, які прагнуть видобутку, змушував вождів рухатися далі. Як тільки вожді хотіли спокою, вони відправляли невгамовних соратників у нові грабіжницькі походи, просто щоб їх позбутися.
Те саме відбувалося в нормандській Франції.
Ця ранньосередньовічна конструкція швидко і закономірно розвалилася. Громіздка, нескладна і передчасна імперія, нашвидкуруч збита Рюриковичами, розпалася на спадки так само, як і інші варварські імперії подібного типу.
Верховна влада великого князя зникла перед суперництвом сімдесяти князів крові. Спроба Андрія Суздальського хоч якось зібрати великі шматки імперії, перенісши столицю з Києва до Володимира, призвела лише до того, що розкладання поширилося з півдня до центру.
Третій наступник Андрія відмовився навіть від останньої примари верховенства – від самого титулу великого князя. Уділи на півдні та заході по черзі ставали литовськими, польськими, угорськими, лівонськими, шведськими. Сам Київ, стародавня столиця, пішов своїм шляхом, перетворившись із центру великого князювання на територію звичайного міста.
Норманська Русь повністю зникла зі сцени. Її слабкі залишки, в яких вона ще якийсь час теплилася, розчинилися перед страшним явищем Чингісхана.
Ярмо
І тут починається справжня історія. З 1237 по 1462 – більше двох століть – татарське ярмо. Це було не просто важке ярмо. Це було принизливе, що випалює саму душу народу, ярмо. Монгольські татари встановили практику систематичного терору, спустошення та масових вбивств як основу свого правління.
Їх було порівняно мало щодо величезних завойованих територій, тому вони створювали навколо себе ореол жаху та проріджували населення масовими бійнями, щоби в тилу ніхто не міг піднятися. У створенні ними пустелі керував той самий економічний принцип, який пізніше обезлюднив Шотландське нагір’я та римську Кампанью: перетворювати людей на овець, а родючі землі та населені місця — на пасовища.
Московія
Сто років ярма минуло, перш ніж Московія взагалі виринула з повної невідомості. Монголи спеціально відновили гідність великого князювання, щоб підтримувати різницю між російськими князями і гарантувати їхню рабську покірність.
Боротьба за цей титул була, за словами одного сучасного автора, «низинною боротьбою рабів, чиєю головною зброєю був наклеп і які завжди були готові донести один на одного своїм жорстоким правителям; бійкою за принижений трон, з якого не можна було зійти інакше, як із руками, повними золота і заплямленими кров’ю; на який не можна було зійти, не повзаючи, і втримати який можна було тільки стоячи на колінах, простягшись і тремтячи під ятаганом татарина, завжди готового скотити під ноги ці холопські вінці разом із головами, які їх носили».
Саме в цій мерзенній, принизливій бійці перемогла московська гілка. В 1328 корону великого князювання, вирвану у тверської гілки шляхом доносів і вбивств, підняв біля ніг Узбека-хана Юрій, старший брат Івана Калити.
Маркс зводить всю політику Московії з її появи на історичній сцені до двох ключових постатей: Іван I Каліта та Іван III, прозваний Великим. Перший втілює Московію, що піднімається саме завдяки татарському ярму. Другий — Московію, яка набуває самостійної сили в момент зникнення цього ярма. Вся політика від перших кроків до перетворення на справжню державу міститься в історії цих двох людей.
Суть методу, який вони освоїли, проста, цинічна та огидна. Московія навчалася у монголів самому мистецтву рабства. Вона ставала справжнім віртуозом у ремеслі кріпацтва, підлабузництва та приниження.
Коли вона нарешті звільнилася від зовнішнього пана, то продовжила грати свою традиційну роль — тільки тепер уже пана. Розділяй і володарюй. Доноси. Принижуй. Збирай данину. Тримай усіх у постійному страху та невизначеності. Це не «візантійська спадщина» і не «норманський дух». Це чиста школа Чингісхана.
Петро
Петро Великий лише довів цю систему до логічної досконалості. Він поєднав політичне ремесло монгольського раба з гордими претензіями монгольського пана — того самого, кому Чингісхан за заповітом нібито залишив завоювання всієї землі.
Петро не так «відчинив вікно в Європу» у сенсі справжньої європеїзації суті держави, як узагальнив і посилив московську систему, додавши до неї європейську військову техніку, адміністративні методи та імперські амбіції. Результат – сучасна Росія як пряма метаморфоза Московії.
Ось вам і справжнє історичне коріння царської зовнішньої політики. Це не романтичне «збирання російських земель», не захист православ’я, не якась містична євразійська місія і не «особливий шлях».
Справжня колиска
Холодний, вивчений у двохсотрічній монгольській неволі метод: використовувати різницю між сусідами, грати на їхніх страхах і слабкостях, купувати впливових людей, тримати всіх у постійній невизначеності й у потрібний момент завдавати удару.
Європа століттями то завмирала перед цією примарою, то намагалася її заперечувати та висміювати. А привид тим часом спокійно зростав і міцнів.
Маркс не займається моралізацією та не читає нотацій. Він просто демонструє механізм. І механізм цей продовжує працювати рівно доти, доки його по-справжньому не розуміють.
Кровавая трясина монгольского рабства — вот подлинная колыбель. Всё остальное — красивые декорации и удобные мифы.
Факты лежат на столе. Дальше решайте сами, что с ними делать.
Окончание следует.
Комментируйте, предлагайте новые темы – и не забывайте помогать фронту.
Наша неутомимая Инна собирает сейчас для своего коллеги с физтех факультета ХГУ, который служит в 13 бригаде национальной гвардии «Хартія». Прошу помочь по возможности. Спасибо за донаты, время и внимание, до встречи в эфире.
