Хто кому діалект? :)

Заставка відео https://youtu.be/96SBaSrpPoo
Порівняння української та російської мов у модальності глаголу “мати”

Це українські субтитри ролика https://youtu.be/96SBaSrpPoo з youtube.com/@anatolii.lazarenko “одним шматком” для зручності читання

Усім привіт з українського Харкова, ви з Анатолієм Лазаренком і насамперед я хочу подякувати громадській організації Магурка-Трінар з Верховини, що подарувала (у моїй особі) Дереву Волі цей чудовий мікрофон Sennheiser. Тепер, сподіваюся, мій звук не порівнюватимуть зі звучанням радянського “брехунця” та глядачам стане легше сприймати інфу.
Сьогодні я хотів поділитися цікавим та дужим аргументом, який відбиває нашим північно-східним сусідам бажання просувати ідею про “український діалект” “великого та могутнього язика”, про його ніби то у нас тут “ополячування” і таке інше.
Він не дуже простий, тому ось як він виник.

У 1972 році першу половину вересня ми, першокурсники МФТІ провели “на картоплі” під Серпуховом. На фото морква, як було наступного року, але ж це не принципово, так?;-) Заодно й знайомилися – хто, звідки. І був у нас у групі москвич, на вигляд – рафінований інтелігент, навіть у колгосп приїхав, здається, у піджачному костюмі, Віць Ваааровський, як це у нього звучало. Дізнавшись, що я з української Балаклії, він запитав якось у перед сном на всю палату піонертабору, де ми жили:
-Толік, а как по-украински будет
“Паду ли я стрелой пронзенный, иль мимо просвистит она”? Чи правда, що буде “Чи я впаду, дрючком пропертий, чи мимо прошпандьорить він?” Ги-ги-ги… Пізніше, коли він частенько брав у мене списати завдання з фізики чи матану, у лінгвістику його не тягнуло. До того ж почалася ще й англійська, а Фізтех, як відомо, звали “ін’яз з технічним ухилом”: дві-три пари, здається, на тиждень. Групи по 5-7 осіб, щоб ніхто не пішов неопитаним. І, зокрема, модальні дієслова з усіма їх відтінками – бажаності, допустимості, обов’язковості й таке інше.
Для українця англійська конструкція have to + дієслово як позначення обов’язку відповідної дії, не викликає жодного здивування: у нас дієслово мати з інфінітивом має той самий зміст обов’язку, як бачите, Гугл-транслейт не дасть збрехати: якщо я маю йти – ну, піду, що ж поробиш…:)
Хтось із росіян у нашій групі обурився таким “збоченням”, адже для росіян have to + дієслово звучить абсолютно довільним вивертом – спробуйте сказати росіянину “я имею идти или работать” – він геть нічого не второпає. І Гугл-транслейт тупо послідовно перекладатиме кожне слово, дивіться, не намагаючись відкопати тут будь-який сенс.
Не треба бути великим лінгвістом, щоб помітити: базові, найстаріші дієслова – такі як бути, мати, є у сенсі існування та деякі інші майже у всіх мовах спрягаються неправильно просто тому, що з’явилися, ймовірно, до будь-якої граматики. Тобто конструкція на зразок have to + інфінітив дуже давня і тому ніяк не може бути увіпхнута до локального діалекту ніяким генштабом.
Відповідно, коли я запропонував Віті чи комусь ще, хто радісно загигикав “дрючку пропертому” пояснити цей парадокс “великого і могутнього” – у відповідь отримав нероздільне бурмотіння. Тоді я ще не знав, що абсолютно та ж історія з німецькою, іспанською, французькою… – у всіх трьох, як бачите, дієслово “мати” + інфінітив дієслова означає необхідність виконання відповідної дії. У французів “авуар” зовсім вже несхожим на себе при відмінюванні стає, тому я його трохи докладніше розписав. “Ви будете сміятися”, але й у польській та білоруській та ж історія.
Хоча чого сміятися, якщо й вони – європейці, родом із Великого Князівства Литовського. У Європі ж до власності ставилися серйозно і дбайливо: землю треба орати, худобу – годувати, будинок – будувати та лагодити. Це вам не Орда, де хан чи цар у будь-який момент не те що власності – життя може позбавити, 5-00 і де обов’язок один: не гнівити його та бояр. Якщо до 1861 року 90% населення по суті не мало власності, бо саме було чиєюсь власністю, звідки б узятися у мові поняттям обов’язків, пов’язаних з власністю?
Коротко кажучи, проста та давня конструкція (для прикладу вистачить 7 букв – “я маю йти”:), яку ми легко побачили у півдюжині європейських мов, відсутня у російській…
Ось би ще знайти логічне пояснення повної омонімічності російських дієслів “єсть” в значенні поїдати і “єсть” у значенні бути чимось чи десь існувати. Це від систематичного недоїдання, чи як? Ось у білоруській перше – “єсьці” (приймати їжу), а “ёсць” – значить є, існує. Тобто, також, як і в українській – суттєво різні “щось їсти” та “щось є”. До чого б це? Хто знає – пишіть у коментарях, будь ласка. Дякуємо за час та увагу, до зустрічі в ефірі!

Kharkiv: addresses and names of events in one table

MORE EVENTS

Кто кому диалект? :)

Чуть отредактированные русские субтитры ролика https://www.youtube.com/watch?v=96SBaSrpPoo

Всем привет из украинского Харькова, вы с Анатолием Лазаренко и прежде всего я хочу поблагодарить общественную организацию Магурка-Тринар из Верховины, подарившей (в моем лице) Дереву Воли этот замечательный микрофон Sennheiser. Теперь, надеюсь, мой звук не будут сравнивать со звучанием советской проводной радиоточки ( в Украине ласкательно называемой “брехунець”) и зрителям станет легче воспринимать инфу.
Сегодня я хотел поделиться интересным и сильным аргументом, отбивающим нашим северо-восточным соседям желание продвигать идею об “украинском диалекте” “великого и могучего” языка, о его будто бы у нас здесь “ополячивании” и так далее.
Он не очень прост, потому вот как он возник. В 1972 году первую половину сентября мы, первокурсники МФТИ провели “на картошке” под Серпуховом. На фото морковка, как было в следующем году, но это не принципиально, правда?;-) Заодно и знакомились – кто, откуда. И был у нас в группе москвич, по внешнему виду – рафинированный интеллигент, даже в колхоз приехал, кажется, в пиджачном костюме, Виць Ваааровский, как это у него звучало. Узнав, что я из украинской Балаклеи, он спросил как-то перед сном на всю палату пионерлагеря, где мы жили:
-Толик, а как по-украински будет
“Паду ли я стрелой пронзенный, иль мимо просвистит она”? Правда ли, что будет “Чи я впаду дрючком пропертый, чи мимо прошпандерит он? Гы-гы-гы”… Позже, когда он частенько брал у меня списать задание по физике или матану, в лингвистику его не тянуло. К тому же начался еще и английский, а Физтех, как известно, звали “инъяз с техническим уклоном”: две-три пары, кажется, на неделю. Группы по 5-7 человек, чтобы никто не ушел неопрошенным. И, в частности, модальные глаголы со всеми их оттенками – желательности, допустимости, обязательности и так далее.
Для украинца английская конструкция have to + глагол как обозначение необходимости соответствующего действия не вызывает никакого удивления: у нас глагол иметь с инфинитивом имеет тот же смысл долга, как видите, Гугл-транслейт не даст соврать: если я должен идти – ну, пойду, что поделаешь…:)
Кто-то из россиян в нашей группе возмутился таким “извращением”, ведь для россиян have to + глагол звучит абсолютным вывертом – попробуйте сказать россиянину “я имею идти или работать” – он совершенно ничего не поймет. И Google-транслейт тупо будет последовательно переводить каждое слово, смотрите, не пытаясь откопать здесь какой-то смысл.

Имение и долженствование в некоторых языках


Не надо быть большим лингвистом, чтобы заметить: базовые, старейшие глаголы – такие как быть, иметь, есть и некоторые другие почти во всех языках спрягаются неправильно просто потому, что появились, вероятно, до любой грамматики. То есть конструкция типа have to + инфинитив очень древняя и поэтому никак не может быть впихнута в локальный диалект никаким (даже собственным:) генштабом 🙂
Соответственно, когда я предложил Вите или кому-то еще, кто радостно загыгыкал “пропертому дрючку” объяснить этот парадокс “великого и могучего” – в ответ получил нечленораздельное бормотание. Тогда я еще не знал, что абсолютно та же история с немецким, испанским, французским… – у всех трех, как видите, глагол “иметь” + инфинитив глагола означает необходимость выполнения соответствующего действия. У французов “авуар” совсем уж непохожим на себя при спряжении становится, поэтому я его немного подробнее расписал. “Вы будете смеяться”, но и в польском, и в белорусском та же история.
Хотя чего смеяться, если и они европейцы, родом из Великого Княжества Литовского. В Европе же к собственности относились серьезно и бережно: землю надо пахать, скот – кормить, дом – строить и чинить. Это вам не Орда, где хан или царь в любой момент не только собственности – жизнь может лишить, и где долг один: не гневить его и бояр. Если до 1861 года 90% населения по существу не имело собственности, потому что само было чьей-то собственностью, откуда бы взяться в языке понятиям обязанностей, связанных с собственностью?
Короче говоря, простая и давняя конструкция (для примера в украинском хватит 7 букв – “я маю йти”:), которую мы легко увидели в полдюжине европейских языков, отсутствует в русском…
Вот бы еще найти логическое объяснение полной омонимичности русских глаголов “есть” в значении поедать и “есть” в значении быть чем-нибудь или где-то существовать. Это от систематического недоедания или как? Вот в белорусском первое – “єсьці” (принимать пищу), а “ёсць” – значит есть у меня. То есть, также, как и в украинском – существенно разные “”щось їсти” и “щось є”. К чему бы это? Кто знает – пишите в комментариях, пожалуйста. Спасибо за время и внимание, до встречи в эфире!