Текстова версія відео https://youtu.be/bEXJHmikFMI , дайджест глави “Попередні зауваження з історії російської політики” зі статті Карла Маркса “Викриття дипломатичної історії XVIII століття”
Навіщо Петру вода
Петро від початку зламав всі ці слов’янські традиції. «Росії потрібна вода» — ці слова, сказані їм за докір князю Кантемиру, стоять на титульному аркуші його біографії. Завоювання Азовського моря – у першій війні з Туреччиною. Балтики – у війні зі Швецією. Чорного моря – у другій турецькій війні. Каспія – в шахрайській інтервенції до Персії.
Для системи місцевих захоплень вистачало суші. Для системи загальної агресії знадобилася вода. Тільки перетворивши Московію з сухопутної напівазіатської країни на морську державу Балтики, можна було вийти за традиційні межі московської політики та поєднати метод монгольського раба зі світозавойовними амбіціями монгольського пана. Саме це поєднання стало джерелом сучасної російської дипломатії.
Кажуть: жодна велика нація не могла існувати у такій замкнутій сухопутній позиції. Росія не могла залишити гирло Неви шведам, а гирла Дону, Дніпра та Бугу — татарам, що кочують. Балтійські провінції географічно природно належать тому, хто володіє землею по них. Петро, мовляв, просто взяв те, без чого країна не могла нормально розвиватися, і збудував собі російський Ліверпуль.
Але тут пропускають головний факт. Петро зробив справжній tour de force: переніс столицю із глибинного центру на морську околицю. Він поставив новий престол майже під гарматами кордону, на першій смужці балтійського берега, яку відвоював. Тим самим він свідомо дав своїй імперії ексцентричний центр. Перенесення трона з Москви до Петербурга означало, що столиця не може бути в безпеці, поки не буде завойовано все узбережжя від Либави до Торнео. Робота, завершена лише 1809 року завоюванням Фінляндії.
Столиця збоку
“Петербург – це вікно, з якого Росія може дивитися на Європу”, – сказав Альгаротті. Із самого початку це було викликом європейцям та стимулом до подальших завоювань для росіян. Зміцнення російської Польщі у ХІХ столітті — лише наступний крок тієї ж ідеї. Модлін, Варшава, Івангород – це не просто цитаделі для утримання бунтівної країни. Це та ж загроза Заходу, якою сто років тому був Петербург для Півночі. Вони повинні були перетворити Росію на Панславію так само, як балтійські провінції перетворили Московію на Росію.
Петербург – ексцентричний центр імперії – відразу вказував на периферію, яку ще потрібно було накреслити.
Не єдине завоювання балтійських провінцій відокремлює політику Петра від політики його предків. Справжнє значення розкриває саме перенесення столиці.
Петербург – не центр народу, а місцеперебування уряду. Не повільне створення народу, а миттєве творіння однієї людини. Не середовище, з якого випромінюються особливості сухопутного народу, а морська околиця, де ці особливості губляться. Не традиційне ядро національного розвитку, а свідомо обране гніздо космополітичної інтриги.
Перенісши столицю, Петро розірвав природні зв’язки старої московської системи захоплень із природними здібностями та прагненнями великоруського народу. Посадивши столицю на край моря, він відверто кинув виклик антиморським інстинктам цього народу і понизив його до простого вантажу у своєму політичному механізмі.
Досить Азії, пора до Європи
З XVI століття Московія майже не робила важливих придбань, крім Сибіру. А сумнівні завоювання на заході та півдні до XVI століття відбувалися лише через посередництво Сходу. Перенісши столицю, Петро оголосив, що, навпаки, збирається діяти на Схід і на найближчих сусідів через посередництво Заходу.
Якщо дію через Схід була вузько обмежена нерухомим характером азіатських народів, то дія через Захід відразу ставала безмежною та універсальною завдяки рухливості та всебічним зв’язкам Західної Європи. Перенесення столиці означало саме цю зміну агентури. А завоювання балтійських провінцій дало гроші: забезпечило Росії перевагу серед північних сусідів, поставило її у безпосередній і постійний контакт з усіма точками Європи та створило матеріальну залежність морських держав від Росії у питанні корабельних запасів.
Якщо московські царі, які діяли через татарських ханів, змушені були татаризувати Московію, то Петро, який вирішив діяти через Захід, змушений був цивілізувати Росію. Захопивши балтійські провінції, він одразу отримав потрібні інструменти.
Роль Англії
Вони дали йому не лише дипломатів та генералів — мізки для політичної та військової гри на Заході. Вони дали йому також урожай бюрократів, вчителів і фельдфебелів, які повинні були натягнути росіян до того шару цивілізації, що дозволяє користуватися технічними засобами західних народів, не переймаючись їхніми ідеями.
Ні Азовське, ні Чорне, ні Каспійське море не могли відкрити Петру прямий прохід до Європи. За його життя Таганрог, Азов, Чорноморський флот та верфі довелося знову кинути чи віддати туркам. Перське завоювання теж виявилося передчасним. З чотирьох війн Петра головною, що майже поглинула все його військове життя, була двадцятиоднолітня війна зі Швецією. За метою, за результатами та за тривалістю це війна Петра Великого. Весь його витвір тримається на завоюванні балтійського узбережжя.
І ось простий висновок. Якщо перетворення Московії в Росію відбулося через перетворення напівазіатської сухопутної країни на головну морську державу Балтики, то хіба не очевидно, що Англія — найбільша морська держава тієї епохи, що сиділа біля самих воріт Балтики і з середини XVII століття тримала там позицію верховного арбітра, повинна була мати там руку у ційтрансформації?
Що вона була чи головною опорою, чи головною перешкодою планів Петра? Що в довгій смертельній сутичці Швеції та Росії саме вона схиляла шальки терезів? І якщо ми не бачимо, як вона напружує всі сили, щоб урятувати шведа, то можемо бути впевнені: вона всіма засобами допомагала московитові.
У звичайній історії Англія майже не з’являється у цій великій драмі — її зображують глядачем, а не актором. Справжня історія покаже: хани Золотої Орди були лише інструментом планів Івана III та його пнастуників, як і правителі Англії — інструментом планів Петра І та його наступників.
З раба – у пана
Памфлети сучасників Петра, які Маркс наводить, прямо називають Англію найсильнішим знаряддям Росії. Та ж теза розвиває памфлет 1719 «Істина — тільки тоді істина, коли вона вчасна». Автор, який був при британському посольстві в Московії і потім звільнений за бажанням царя, ще в 1715 році попереджав британський двір про необхідність порвати з царем і знову витіснити його з Балтики. Він вказував на плани Петра щодо інших держав і навіть Німецької імперії, на його намір прийняти титул самодержця і стати главою грецької церкви, а отже, претендувати на роль глави Грецької імперії.
До 1719 року, коли памфлет вийшов, картина ніби змінилася: Карл XII мертвий, англійський уряд вдає, що стає на бік Швеції і воює проти Росії. Автор дивиться на цю раптову антимосковітську позу скептично. Він прямо каже: Британія сама підняла московита до морської держави на Балтиці і тепер уже не може тримати там балансу.
Інтерес Англії — повернути шведу ті провінції, які відібрав у нього московіт. І час має підтвердити, що вигнання московита з Балтики тепер головна мета міністерства.
Ось вам механізм. Не «прорив до моря заради розвитку», а свідоме перенесення центру тяжкості, розрив із власним народом, використання Заходу як агентури та перетворення колишнього монгольського раба на гравця світового масштабу. Англія при цьому не випадковий глядач, а активний учасник, який довго допомагав ростити те, з чим потім нібито боровся.
Факти на столі. Далі – як завжди – вирішуйте самі.
Ось тепер далі буде закінчення, від Енгельса.
Чи змінилася імперія?
150 років минуло, імперія усохла на чверть, а в характері її та в поведінці чи помітили ви зміни?
Коментуйте, пропонуйте нові теми – і не забувайте допомагати фронту.
Наша невтомна Інна збирає зараз для свого колеги з фізтех факультету ХДУ, який служить у 13 бригаді національної гвардії «Хартія». Прошу допомогти по можливості, реквізити в описі відео https://youtu.be/bEXJHmikFMI. Дякую за донати, час і увагу, до зустрічі в ефірі.