Ми починаємо економ-лікнеп “Сотня розумних сторінок за 7 хвилин” із класичної книги професора Соуелла “Принципи економіки”. Запрошую коментувати як формат, так і зміст під відео на каналі Дерево Волі https://youtu.be/Lpfq-oEfNMw. Російськомовна версія – тут
Замість вступу: що таке економіка?
Уяви, що в тебе є 1000 рублів кишенькових грошей на місяць. Ти хочеш і новий рюкзак, і кросівки, і в кіно сходити, і в кафе посидіти з друзями. Але на все одразу грошей не вистачає. Доводиться обирати. Саме це — вибір в умовах обмеженості ресурсів і є серцем економіки.
Томас Соуелл у своїй книзі «Принципи економіки» починає з простої думки: економіка — це не про гроші та не про біржові котирування. Це про те, як суспільство розподіляє обмежені ресурси, які мають альтернативні варіанти використання.
Ось приклад. Росія має величезні запаси родючих земель, але за радянської влади країна ввозила зерно. Водночас, Японія і Швейцарія — країни з мінімумом природних ресурсів — живуть дуже багато. Чому? Справа не в тому, скільки в тебе ресурсів, а в тому, як ти їх використовуєш. Економіка – це наука про наслідки нашого вибору, а не про добрі наміри. Сенс не в тому, щоб «хотіти як краще», а в тому, щоб розуміти, до яких результатів наводять наші рішення.
Соуелл підкреслює: економічне мислення можна застосувати навіть там, де немає грошей. Поранених на полі бою сортують за тяжкістю поранень, щоб урятувати максимальну кількість життів. Це і є економічне рішення — розподіл обмежених ресурсів (часу лікарів, медикаментів) задля досягнення найкращого результату.
Глава 1. Роль цін: як ринок говорить із нами
Уяви, що ти не маєш «головного начальника», який вирішує, скільки кросівок випускати і який урожай пшениці вирощувати. Як тоді мільярди людей домовляються між собою?
Відповідь Соуелла: за допомогою цін. Ціна – це не просто цифра в чеку. Це сигнал, який передає інформацію та створює стимули.
Михайло Горбачов якось запитав Маргарет Тетчер: “Як ви змушуєте людей купувати їжу?” Вона відповіла: Ніяк. Із цим справляються ціни». Що це означає?
Сигнал споживачам: Якщо ціна на яловичину зросла, ти швидше за все купиш більше курки. Ти не читав звіт про посуху – ти просто побачив, що м’ясо подорожчало.
Сигнал виробникам: Висока ціна каже фермерам: «Хлопці, яловичина потрібна людям! Вирощуйте більше худоби!». Низька ціна — сигнал: «Стоп, надвиробництво, займіться чимось іншим».
Найдивовижніше: ніхто не віддає ці накази. Ринок саморегулюється як величезний живий організм. Соуелл наводить яскравий приклад: у Радянському Союзі планувальники намагалися вручну розрахувати, скільки потрібно виробляти і за якими цінами продавати. У результаті виникали дикі перекоси: десь були гори неліквідних товарів, а десь порожні полиці. Тому що жоден чиновник не може мати всієї інформації, яка розсіяна по головах мільйонів людей.
Глава 2. Регулювання цін: коли добрі наміри ведуть до пекла
Найважливіша і контрінтуїтивна думка Соуелла: спроби зробити товари «доступнішими» для бідних часто призводять до того, що бідні стають ще біднішими, а багаті багатшими.
Візьмемо контроль орендної платы (квартирне питання). Влада каже: «Оренда занадто дорога! Ми встановимо стелю цін на житло».
Здавалося б, круто. Квартири подешевшали. Але Соуелл показує зворотний бік:
Попит зростає: Люди, які раніше жили з батьками, починають винаймати окреме житло. Пенсіонери не переїжджають до меншого житла. Попит злітає до неба.
Пропозиція падає: Навіщо будівельникам зводити нові будинки чи робити ремонт у старих, якщо вони не можуть окупити витрати орендною платою? Будівництво зупиняється. У Мельбурні, в Австралії, після введення контролю за орендою не було збудовано жодного нового багатоквартирного будинку протягом дев’яти років.
Підсумок: ми маємо дефіцит. У Нью-Йорку порожня величезна кількість покинутих будівель, а бездомні сплять на вулиці, і це, зокрема, результат контролю оренди.
Іронія в тому, що контроль ренти найчастіше вигідний багатим, які вже мешкають у цих квартирах (наприклад, мер Нью-Йорка зберігав свою квартиру з контрольованою орендою навіть під час роботи в мерії). А будівельники перемикаються на елітне житло, на яке не поширюється контроль. Так політика «допомоги бідним» призводить до того, що бідним просто нема де жити, а центр міста забудовується люксовими апартаментами.
Те саме з бензином у 1973 році. Усі звинувачували арабське ембарго, але черги на заправках почалися за місяці до нього — одразу після того, як уряд запровадив контроль цін на нафту.
Глава 3. Загальний погляд ціни: навіщо ми платимо більше?
Чому в бідних районах ціни в магазинах часто вищі, ніж у багатих? Соуелл дає несподівану відповідь: не тому, що магазини «кривдять бідних», а тому, що вести бізнес у бідних районах дорожче.
Витрати вище: У бідних районах вищий рівень злочинності, отже, більше витрат на охорону та страховку. Оренда квадратного метра може бути не нижчою, а іноді навіть вищою, ніж у хороших місцях. Складніше знайти кваліфікованих працівників.
Ризики вищі: Ймовірність, що товар вкрадуть чи зіпсують, більша. Значить, магазин закладає ці ризики у ціну.
Тому в бідних районах найчастіше виживають невеликі магазинчики, відкриті іммігрантами, які готові працювати цілодобово і не вимагають високої зарплати. Великі мережі («Сільпо» або «Ашан») рідко йдуть у такі райони — їм простіше відкрити великий супермаркет у спальному районі, де менше проблем та більше покупців із грошима.
Висновок: дивіться на наслідки, а не на гасла.
Соуелл закликає нас оцінювати економіку не за гарними цілями, а за реальними результатами. Якщо політик каже: «Я обмежу ціни, щоб допомогти людям», — спитай себе: «А до чого це призведе на практиці?»
Економіка – це вміння бачити не тільки те, що лежить на поверхні (низька ціна), а й те, що приховано за обрієм (дефіцит, чорний ринок, погіршення якості, зростання злочинності).
Як каже сам Соуелл, важливо розрізняти наміри та наслідки. Історія знає безліч катастроф, які починалися з добрих намірів. Економіка вчить нас бути тверезими та трохи цинічними: дивитися на факти, а не на обіцянки. І це її головна сила.