Це українські субтитри ролика https://youtu.be/96SBaSrpPoo з youtube.com/@anatolii.lazarenko “одним шматком” для зручності читання
Усім привіт з українського Харкова, ви з Анатолієм Лазаренком і насамперед я хочу подякувати громадській організації Магурка-Трінар з Верховини, що подарувала (у моїй особі) Дереву Волі цей чудовий мікрофон Sennheiser. Тепер, сподіваюся, мій звук не порівнюватимуть зі звучанням радянського “брехунця” та глядачам стане легше сприймати інфу.
Сьогодні я хотів поділитися цікавим та дужим аргументом, який відбиває нашим північно-східним сусідам бажання просувати ідею про “український діалект” “великого та могутнього язика”, про його ніби то у нас тут “ополячування” і таке інше.
Він не дуже простий, тому ось як він виник.
У 1972 році першу половину вересня ми, першокурсники МФТІ провели “на картоплі” під Серпуховом. На фото морква, як було наступного року, але ж це не принципово, так?;-) Заодно й знайомилися – хто, звідки. І був у нас у групі москвич, на вигляд – рафінований інтелігент, навіть у колгосп приїхав, здається, у піджачному костюмі, Віць Ваааровський, як це у нього звучало. Дізнавшись, що я з української Балаклії, він запитав якось у перед сном на всю палату піонертабору, де ми жили:
-Толік, а как по-украински будет
“Паду ли я стрелой пронзенный, иль мимо просвистит она”? Чи правда, що буде “Чи я впаду, дрючком пропертий, чи мимо прошпандьорить він?” Ги-ги-ги… Пізніше, коли він частенько брав у мене списати завдання з фізики чи матану, у лінгвістику його не тягнуло. До того ж почалася ще й англійська, а Фізтех, як відомо, звали “ін’яз з технічним ухилом”: дві-три пари, здається, на тиждень. Групи по 5-7 осіб, щоб ніхто не пішов неопитаним. І, зокрема, модальні дієслова з усіма їх відтінками – бажаності, допустимості, обов’язковості й таке інше.
Для українця англійська конструкція have to + дієслово як позначення обов’язку відповідної дії, не викликає жодного здивування: у нас дієслово мати з інфінітивом має той самий зміст обов’язку, як бачите, Гугл-транслейт не дасть збрехати: якщо я маю йти – ну, піду, що ж поробиш…:)
Хтось із росіян у нашій групі обурився таким “збоченням”, адже для росіян have to + дієслово звучить абсолютно довільним вивертом – спробуйте сказати росіянину “я имею идти или работать” – він геть нічого не второпає. І Гугл-транслейт тупо послідовно перекладатиме кожне слово, дивіться, не намагаючись відкопати тут будь-який сенс.
Не треба бути великим лінгвістом, щоб помітити: базові, найстаріші дієслова – такі як бути, мати, є у сенсі існування та деякі інші майже у всіх мовах спрягаються неправильно просто тому, що з’явилися, ймовірно, до будь-якої граматики. Тобто конструкція на зразок have to + інфінітив дуже давня і тому ніяк не може бути увіпхнута до локального діалекту ніяким генштабом.
Відповідно, коли я запропонував Віті чи комусь ще, хто радісно загигикав “дрючку пропертому” пояснити цей парадокс “великого і могутнього” – у відповідь отримав нероздільне бурмотіння. Тоді я ще не знав, що абсолютно та ж історія з німецькою, іспанською, французькою… – у всіх трьох, як бачите, дієслово “мати” + інфінітив дієслова означає необхідність виконання відповідної дії. У французів “авуар” зовсім вже несхожим на себе при відмінюванні стає, тому я його трохи докладніше розписав. “Ви будете сміятися”, але й у польській та білоруській та ж історія.
Хоча чого сміятися, якщо й вони – європейці, родом із Великого Князівства Литовського. У Європі ж до власності ставилися серйозно і дбайливо: землю треба орати, худобу – годувати, будинок – будувати та лагодити. Це вам не Орда, де хан чи цар у будь-який момент не те що власності – життя може позбавити, 5-00 і де обов’язок один: не гнівити його та бояр. Якщо до 1861 року 90% населення по суті не мало власності, бо саме було чиєюсь власністю, звідки б узятися у мові поняттям обов’язків, пов’язаних з власністю?
Коротко кажучи, проста та давня конструкція (для прикладу вистачить 7 букв – “я маю йти”:), яку ми легко побачили у півдюжині європейських мов, відсутня у російській…
Ось би ще знайти логічне пояснення повної омонімічності російських дієслів “єсть” в значенні поїдати і “єсть” у значенні бути чимось чи десь існувати. Це від систематичного недоїдання, чи як? Ось у білоруській перше – “єсьці” (приймати їжу), а “ёсць” – значить є, існує. Тобто, також, як і в українській – суттєво різні “щось їсти” та “щось є”. До чого б це? Хто знає – пишіть у коментарях, будь ласка. Дякуємо за час та увагу, до зустрічі в ефірі!
[ixyt-city-page id=577]